Що потрібно знати батькам, педагогам про “Синіх китів” і дитячі самогубства?

До уваги вчителів і батьків!

Лист РДА

  1. У історії про «китів» російське коріння.Історія про групи в соціальних мережах, які провокують молодих людей до самогубств з’явилася в Росії. Інтернет не має границь. Тому, хвиля піднята в сусідній країні дуже швидко продовжила хитати і наші з вами ЗМІ. Все що пов’язано зі страхом, смертю та дітьми читають особливо активно.Звичайно, ніхто не буде сперечатися з думкою, що дитячі самогубства це неймовірне лихо не тільки для батьків, але й для всього здорового суспільства.
  2. Інтернет не несе загрози дитині більшої, як реальність.Слід чесно визнати, що інтернет не впливає суттєво на бажання людини себе вбити, якщо раніше вона цього не планувала. Не всі люди, які користуються Інтернетом,  є потенційними самогубцями чи будуть готові це зробити за першою вимогою адміністрації якоїсь групи. Інтернет – це всього лиш певне середовище, яке є лакмусовим папірцем внутрішнього стану самої людини. Воно не змінює людину, перетворюючи життєлюбця на суїциданта. Однак, мережа легко зможе виявити будь-які нахили людини, особливо ті, які вона за собою раніше не помічала. Не дивлячись на те, що психіка підлітків, зазвичай, є надзвичайно крихкою та нестабільною, все ж, молоді люди, які виросли в нормальних родинах, які мають здорові стосунки з батьками та ровесниками, мають якісь хобі чи зацікавлення, певну життєву мету, навряд чи з легкістю дозволять переконати себе в тому, що серед безлічі інших цікавих занять сьогодні їм просто конче необхідно накласти на себе руки.
  3. Страшна правда . Вивчаючи навіть досить поверхово відомі історії дітей, які наклали на себе руки начебто під впливом суїцидальних спрямувань, дуже легко можна дійти до висновку, що усі ці діти виховувалися у неблагополучних, або прямо проблемних родинах. У них були очевидні труднощі з батьками, однолітками та з самими собою. Нагадаю, що середнє «класичне» самогубство від задуму до реалізації виношується близько чотирьох місяців. За цей час людина шукає підтримки від рідних і людей поруч, які б змогли їх відмовити від цього. Очевидно, за цей час чимало людей відмовляються від такої ідеї, принаймні на якийсь час. І тільки коли сподівання отримати підтримку виявляються марними, і дитина вкотре переконується, що ніхто з тих, кого вона вважала найближчими для себе взагалі її не чує та не бачить її страждань, вона хоче припинити діяльність власної свідомості кардинальним способом. Може зробити це показово, на публіку, а може цілком щиро. Самогубство – це завжди спосіб привернення уваги, хоча б до мертвої себе. Людині з суїцидними нахилами завжди бракує не те, що любові та безумовного прийняття, але й елементарної уваги. Так ось. Справжні винуватці трагедії, передусім батьки, ніколи не визнають того, що це вони причетні до смерті дитини. Однак, для того, щоб заперечити свою особисту причетність (через пасивність, байдужість, а то й відверту та явну агресію щодо своєї дитини),  звинувачуючи сторонніх людей, вони насправді намагаються таким чином зняти з себе відповідальність за все те, що відбулося. Найчастіше така підміна відбувається несвідомо, бо той, хто зміг би збагнути свою активну чи пасивну причетність до смерті дитини, раніше міг би й помітити в неї явні психічні чи психологічні проблеми, якщо вони були. Отже, наявність таких фактів– чудова нагода зняти відповідальність за власну байдужість та бездоглядність.
  4. Здорові діти – не схильні до аутоагресії.Із цього пункту ми поговоримо, власне, про профілактику самогубств. Що робити, щоб нашій родині чи в нашому оточенні не сталося чогось жахливого? Коротко відповісти на це питання я можу словами відомо афоризму: все в цьому світі або наслідок любові, або наслідок її нестачі. Вважається, що десь до часу підліткового віку людина вже є сформованою як повноцінна особистість на 80%. Інші 20 % це та частина, яка може формуватися до зрілого віку. Саме тому, на батьках уже з найменшого віку дитини лежить неймовірна відповідальність за те, якою вона стане, коли виросте. Зазвичай, батьківська турбота направлена на зовнішнє благополуччя. Наприклад. Сьогодні надто часто батьки покидають своїх дітей і їдуть на заробітки в інші країни, виправдовуючи це тим, що тільки коли в родині буде достатньо грошей, дитина буде щасливою. Насправді, покинута дитина, яка мало може розуміти те, що відбувається в світі дорослих, отримує настільки важку травму, що відчуття покинутості, непотрібності та самотності залишиться з нею все життя. Навіть якщо батько чи мати повернуться з чемоданами грошей чи відкуплятимуться дорогими подарунками. Ця невпевненість буде з дитиною і коли вона виросте, коли буде навчатися, коли обиратиме собі партнера чи влаштовуватиметься на роботу. Її основним відчуттям від життя буде не щастя та радість новому дню, а невпевненість у собі, у кожному своєму вчинку, а зрештою – може сформуватися у сумніви щодо потреби взагалі такого життя.

     Ми всі, дорослі та батьки, повинні цікавитися не тільки тим, чи одягнені та нагодовані наші діти, але тим яке вони себе почувають. Хіба ви не бачите, що для дітей не має жодного значення в що одягатися, що та коли їсти. Їм важливо щось зовсім інше – мати можливість побути дітьми, погратися у фею чи стати справжнім принцом, який визволятиме красуню із замку злого дракона. Як багато батьків не дають їм цієї можливості, просто тицьнувши ручки планшет або телефон: нехай дитина сама себе розважає, а мене не відволікає від важливих справ. Дитина планшетом пограється залюбки, але висновки про цю гру буде мати власні. До кінця життя вона пам’ятатиме, що мама , тато  брала її на руки тільки коли вона була хвора чи плакала. Особливо чуттєві діти в пошуках батьківської любові можуть спеціально викликати в себе певні хвороби, не маючи іншого способу здобути батьківську любов і увагу.

Проблем може бути безліч, так само, як є безліч наших життєвих умов і обставин. У будь-якому випадку, про неприйняття людиною себе можуть свідчити безліч речей, які виявляються не лише у постійному прожитті невпевненості, але зовнішній вигляд чи поведінка. Татуювання, пірсинг, дивний стиль одягу, порізи на руках чи інших частинах тіла, схильність до алкоголізму та наркоманії це не просто підліткова розвага, але цілком конкретне свідчення підлітків про неприйняття себе, незадоволення своїм тілом, своїм місцем у цьому світі та втрата фундаментальних життєвих орієнтирів. Як правило, думка себе вбити – це не просто спонтанне емоційне рішення, але добре виношене в собі, осмислене бажання. Його не просто складно, але неможливо накинути на здорову дитину.

  1. Знайти золоту середину.Маю на увазі золоту середину в поведінці батьків, щодо своїх дітей. Із одного боку ми маємо давати дітям необхідний простір для самореалізації, для відкриття себе світу та власних пошуків. Із іншого – цим ми не повинні виправдовувати власну байдужість до того, що з нею відбувається. Для здорових стосунків маємо цікавитися життям своїх близьких. Ми повинні бути поруч коли це необхідно. Наші діти повинні знати, що в них завжди є батьки та близькі люди, які стануть на захист від усілякого зла та неправди. Багато батьків намагаються проконтролювати кожен крок своєї дитини, вішаючи їй на руку спеціальний браслет. Боюся помилитися в цьому випадку, але тотальний контроль за кожним кроком дитини це не найкращий варіант виховання здорової особистості. Ви не маєте проникати в кожну секунду своєї дитини. Ви повинні зробити так, щоб дитина вам довіряла та сама розповідала про речі, які її турбують. Якщо мама має параною, то своєю поведінкою, постійними підозрами та контролем вона дуже скоро виховає її в своєї дитини. Якщо мама буде поважати рішення своїх дітей, то такі діти будуть поважати свою маму у відповідь, а не навидіти та зневажати. Пригадайте собі історію, коли мама знайшла ваш дитячий щоденник і прочитала його. Цей день не просто став для вас часом, коли ви перестали записувати власні думки, але днем, коли ви втратили маму, як людину варту довіри. Вона перестала бути для дитини безпечною. Дитина починає шукати безпеку в іншому місці та в інших людях.

Домашнє насильство це не тільки коли тебе б’ють.

  1. Зробіть так, щоб ваші діти з посмішками прокидалися щоранку, а не з жахом, щодня багато років .Із дітей не потрібно робити ідолів і божків, але й не варто зневажати, як неповноцінних людей. Вони ж першими відчувають, коли їх невірно сприймають. При цьому, кожен робить із цього факту власний висновок.

   На формування світогляду, в тому числі – позитивних настроїв, життєлюбства та бажання підкоряти нові висоти на нас впливають безліч факторів, які не обмежуються якимись «групами смерті». Давати конкретні порати тут нереально, бо кожна родина має власні умові та можливості займатися зі своєю дитиною. Тим не менше,  кожна щира та любляча мати та всякий уважний батько при бажанні зможуть знайти спосіб відшукати в своєї дитини прихований потенціал, та всіляко допомагатиме розкрити його. Ви не маєте насильно записувати дитину на будь-які гуртки. Ви маєте помітити в своєї дитини щось таке, що особливо робить її щасливою та дати їй це! Їй подобається малювати? Запишіть її на гурток малювання, купіть фарби та папір, але не мучте англійською мовою. Їй подобається вивчати мови? Знайдіть їй учителя, але не мучте танцями та малюванням. На превеликий жаль, людські, а тим більш дитячі ресурси обмежені. Не треба піддавати тортурам власну дитину, в намаганнях зробити її «максимально багатогранною особистістю». Дитина повинна бути щасливою, а не “багатогранною”. Зрештою, нещасливі ніколи не стануть багатогранними. Ви повинні зробити так, щоб ваші діти з посмішками прокидалися щоранку, а не з жахом, щодня багато років, своїми першими думками мати: «знову сьогодні  іноземна, музика та макраме». Домашнє насильство – це не тільки коли тебе б’ють або гвалтують, але коли змушують проживати життя іншої людини, замість свого. Ось це точно не жарти.

  1. Справа тут не лише в Інтернеті . Чи є підліткове самогубство значною проблемою? Так, звичайно є. У невблаганній статистиці самогубств, перший пік самовбивств завжди припадав саме на підлітковий вік. І, очевидно, справа тут не лише в Інтернеті, або й зовсім не в ньому. Чому почався ажіотаж, лише коли стало відомо про ймовірність дитячих самогубств? А хіба батьки мають чекати лише часу, коли їх дитина себе вб’є? А до того часу, хіба не треба цікавитися внутрішнім станом дитини? Групи з китами поставили нас перед принципово новою проблемою: вони змусили подивитися на своїх дітей як на  цілісну духовно-душевно-тілесну особистість, зі своїм глибоким внутрішнім світом, власними мріями, цінностями та переживаннями. Справа не в синіх китах і не в діячах, які через групи намагаються впливати на психіку дітей.    Просто, ми маємо бути більш уважними до своїх дітей. Та й не тільки до дітей. До всіх, хто біля нас.  Дуже часто діти страждають саме через пасивність і духовну деградацію своїх батьків. Для того, щоб не хворіли діти, в першу чергу потрібно лікувати батьків. При цьому, кожен робить із цього факту власний висновок.

Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/smertelna-gra-iz-sinimi-kitami-psihologi-rozpovili-komu-potribni-dityachi-samogubstva-880658.html та в блозі св’ященника, публіциста, місіонера Євгена Заплитнюка, НаталіЇ Підлісної: “Сині кити” й інші “групи смерті”, Facebook/Світлана Ройз.

Методичні рекомендації психолога щодо  попередження дітей, батьків, педагогів про небезпеку комп’ютерних ігор в соціальних мережах, які провокують молодих людей до самогубств.

                                               Пам’ятайте!

Чого завжди хочуть майже всі діти і підлітки незалежно від часу, в який вони живуть, місця, де вони живуть, соціального походження, статі і навіть віку? Вони завжди хочуть бути прийнятими в групу і грати.

Чого хочуть майже всі дорослі незалежно від часу, в який вони живуть, місця, де вони живуть, соціального походження, статі і навіть віку? Вони хочуть мати владу і гроші.

Історія з “групами смерті” – не виняток. Ці групи можуть дати дітям гру і прийняття, а дорослим – владу (хоч і не публічну) і гроші.

Що можна зробити для профілактики і боротьби з таким явищем, як “групи смерті” в соцмережах?

Для дітей і підлітків – створити телефони та скриньки довіри,  розгалужену мережу безкоштовних або за символічну плату гуртків та проводити тренінги “рівний-рівному” з комунікації дітей та профілактики суспільно-небезпечних узалежнень , проводити психолого-просвітницькі бесіди , консультування учнів щодо ціннісних орієнтацій сучасної молоді та цільові перспективи на майбутнє. Проводити корекційні заняття щодо усунення вад особистісного розвитку та емоційних розладів у дітей.

Практичним психологам та соціальним педагогам проводити психолого-просвітницькі бесіди, консультативну роботу з батьками, педагогами,  щодо запобігання конфліктним ситуаціям, жорстокому поводженню з дітьми та бездоглядності із сторони батьків, створення безпечного сімейного, освітнього середовища для дітей. Ознайомити батьків про небезпеку комп’ютерних ігор в які грають діти та небезпеку груп в соціальних мережах, які провокують молодих людей до самогубств.

Батьки своєю чергою можуть придумати своїм дітям інші ігри і розмовляти з ними та цікавитися не тільки про те “що було в школі”, але і про те, “що було в соцмережах, в інтернеті”. Своєчасно реагувати на небезпеку, яка може загрожувати дітям.

– Коли з’являється будь-яка інформація, що викликає страх за життя, своє або близьких, особливо дітей, та провокує паніку у будь-якої людини на час відключається раціональне критичне мислення. Ми стаємо керованими. У цей час потрібно включити раціональне мислення і подивитися – до чого підштовхує нас інформація або від чого відволікає.

Новина погана – раніше підлітки гуртувалися в субкультури. Субкультура потрібна була тим, кому не вистачало сили свого “Я”. Спілкування в цих субкультурах було живе – офлайнове, все-таки з більшим прогнозуванням і відповідальністю. Сучасні субкультури пішли в мережу. Віртуальний світ – створює певний транс, він дійсно створює відчуття “паралельної реальності”, задзеркалля. У цьому трансі послаблюється критичність.

Є й хороша новина: за останні кілька років психотипи дітей в Росії й Україні стали відрізнятися. Ставлення і сприйняття майбутнього, відчуття своєї спроможності вплинути на хід історії, хід свого життя, можливість протистояти силі – це набуття Революції Гідності та волонтерського руху. Навіть якщо дитина просто “фоном” вловлювала цю інформацію.

Головна причина, чому дитина вступає до так званих “груп смерті” – це відчуття емоційної воронки, порожнечі, яку і діти, і дорослі намагаються наповнити перфекціонізмом, залежностями, хворобами тощо. Але замість цієї воронки там мають бути відчуття близькості, здорової самооцінки, відчуття власного Я. На жаль, на цю воронку розрахований небезпечний контенгентт “груп смерті”, який дає дитині підтримку, відчуття визнання, значущості, навіть місії. І вони “ведуть дитину”.

Коли у дитини немає радості пізнання, коли вона себе карає (це поява шрамів), коли часто каже “краще б мене не було” – це є критерії небезпеки.

Але скільки б ми не вигадували методів впливу на підлітків – їм допомогти “прокинутися” – але куди і як їх “вести”? А “вести” їх потрібно на початку в сім’ю. Тож підтримку мала б дати сім’я. В суїцид готовий піти той, у кого немає внутрішньої опори. А внутрішня опора дає прив’язаність, відчуття близькості. Дитину можна на скільки завгодно відключити від Інтернету, але якщо немає чим його замінити, тоді дитина знайде іншу залежність.

Ідеально, щоб у родині були стосунки близькості, які б давали відчуття опори, відчуття життя, свого місця в ньому. Для формування прив’язаності і відчуття близькості потрібні дуже прості речі. Це, наприклад, просто подивитися трохи довше в очі один одному. Це трохи сповільнитися, створити сімейні ритуали, питати дітей не тільки про те, що вони “отримали в школі”, а й про те, яка музика їм цікава, показувати їм, що ми живі і розвиваємося. Прив’язаність – це те, що може розвиватися і вибудовуватися. Але це наш внесок у почуття та емоції  свої і дітей.

Зараз основну роботу треба проводити з батьками, які панікують. Тому що своєю панікою вони і показують, що на них не можна опертися.

Перше, про що батьки повинні задумуватися: чи відчувають діти щасливе життя поряд з ними. Якщо поряд з дитиною дорослий, який завжди в депресії, у тривозі – чи хочеться дитині дорослішати? Потрібно займатися собою і своїм ресурсом. По-друге, треба дати відчуття розуміння, того, що дитина не відповідальна за почуття дорослих. Якщо дитина постійно несе відповідальність, що батьки ніби через неї постійно засмучується. Ми ж часто кажемо дитині: “Не нервуй мене”, “Не принось погані оцінки, тому що мені  неприємно”. Виходить, що ми постійно перекладаємо відповідальність на дитину.

Наступне – дізнаватися все, що тільки можливо про фізичний, фізіологічний розвиток дитини. Є багато літератури на цю тему. За посиланням – цитати з різних джерел про те, як працює мозок дитини та список літератури.

Крім того, треба займатися вибудовуванням зв’язків у родині. Для дитини не очевидна наша любов. Варто відверто сказати дитині щось на кшталт: “Ти такий важливий для мене, мені так шкода, що я не завжди можу дати тобі підтримку, але повір мені: все, що я роблю, я роблю з любові до тебе. Іноді я помиляюся, але також з любові. Я дуже вірю у твій потенціал. Я вірю, що тебе і нас чекає щось дуже хороше”. Ми разом все подолаємо. Я завжди з тобою. Можна звичайно казати не слово в слово, але це той посил, який має лунати від батьків.

На жаль, зараз більшість дітей, як і дорослі, націлені на результат, забуваючи, що життя – це процес. І любов – це процес. Якщо ми націлені,  граючи небезпечні ігри, на результат – це смерть. А наш результат повинен бути життя.